Юрко_Фальоса (falyosa) wrote,
Юрко_Фальоса
falyosa

Буха-rest

Оригинал взят у v1snyk в Буха-rest
Пропоную вашій увазі невелику віртуальну прогулянку центром пістрявої і неоднозначної столиці Румунії. Почнемо ми її з художнього музею. Чому саме з нього? А просто так.


Навколо лежать, стоять і навіть підстрибують скам’янілі голі люди.


Бухарест став столицею Румунії відносно недавно – у 1862 році, тоді ж почалась забудова нинішньої історичної частини міста. Так як у моді тоді було усе французьке, саме тамтешні архітектурні стилі найбільше відобразились на лиці міста. За це Бухарест прозвали Парижем Сходу – банально, але щось таки у цьому є.

Від музею видно декілька інших красивих будинків. Мистецька галерея з пам’ятником королю Каролю І на передньому плані.


Купол драматичного театру.


Для контрасту перемістимось до споруди зовсім іншої епохи. Палац Парламенту – найбільша адмінбудівля Європи, і друга у світі (після Пентагону). Еклектичного мармурового велетня почали зводити з 1984 року на замовлення Ніколає Чаушеску.


Лише на будівництво одного цього палацу було залучено 700 архітекторів та 20 тис. будівельників. Усього ж проект включав зведення цілого урядового кварталу, із-за чого була знищена величезна частина історичної забудови.

Спроба помістити це чудовисько на панорамі.


Цікавий будиночок вдалині.


Балкон, із якого, як планувалось, Чаушеску мав виступати перед народом, але не довелося – на момент його повалення і страти у 1989 році палац ще недобудували. Тому публічний виступ на цьому балконі мав лише Майкл Джексон, та і то ізганьбився, назвавши місто Будапештом.


Загалом будівництво завершили тільки у 1997 році, але перманентні дрібні роботи тривають тут і досі. Особливо все складно, підозрюю, на підземних рівнях – із восьми усього готові до використання лише верхні чотири.


Із балкона відкривається вид на румунський аналог Єлисейських полів. Його оточують будівлі міністерств у стилі ампіру.




Екскурсія палацом була найменш цікавою із усього, що трапилось зі мною в Бухаресті. Так, оці всі розкішні колони, сходи, зали і люстри мали викликати захоплення та зачарування, натомість більше чомусь кричали хіба про невгамовну манію величі однієї окремо взятої людини.


Втім, для румунів ця сторінка історії уже лишилась позаду, і це зайвий привід побажати кожному диктатору отримати свої кілька грам свинцю.




Ще ви, напевно, чули про масові антикорупційні протести в Румунії останньої зими. Станом на квітень тутешній майдан майже зійшов нанівець, але невеликі групки мітингувальників усе одно були присутні.


Загалом же ця країна, будучи однією із найбідніших у ЄС, явила економічне диво і нині стрімко розвивається. Нам, перш за все, впадали у вічі чудові дороги, інфраструктура та сервіс – звичайні в принципі речі, але для України поки що неймовірні.

При цьому не варто вважати Румунію дружньою до нас, бо свої маленькі та горді імперські амбіції тут теж є, і окрім традиційно Молдови, вони розповсюджуються також на Буковину та Бесарабію. Ось такі заклики за два дні я бачив разів п’ять.


Ну а ми повертаємось у збережену частину Старого міста. Ось це – зовсім не психлікарня на вигулі, а персонажі п’єс місцевого відомого драматурга.


Переходимо шумну трасу і заглиблюємось в пішохідну зону.




Університет.


Нагромадження архітектурних стилів тут дуже різноманітне і абсолютно хаотичне.






І дуже багато ліпнини. Це той випадок, коли хотілось знімати саме крупним планом і охопити якомога більше деталей.








Пам’ятник письменнику Євгенію Карада.


Ковка балконів якісно не поступається ліпнині.


Особливо сумну долю за часів Чаушеску мали церкви. У ідеальному соціалістичному центрі міста їх не повинно було бути, тому велику їх кількість знищили. Але декілька удалось зберегти, доходило навіть до того, що навколо переносились багатоповерхові будинки, за якими храмів не видно.

Церква Святого Дмитра.


Церква Ставрополеус, храм колишнього жіночого монастиря 1724 року.




Церква Святого Антонія веде свою історію з 1545 року.


Один з найбільш вражаючих палаців (1897-1900 рр.)




Контраст старовинних фігур та совкової плитки.




Частина будівель Старого міста все ще чекає на реставрацію.


І ще у них явна проблема з зовнішньою рекламою, як і в нас.


Але вцілому усе досить позитивно. Навіть якщо порівнювати з фото з Бухареста 2-5 річної давнини, зміни на краще очевидні.


Рідкісний приклад хорошого стріт-арту. А так будинки у місті тупо обписані якимись каракулями.


Із колишнього постоялого двору зробили атмосферне кафе.


Лікарня Котля і госпітальний храм при ній.




Є в традиційно православному Бухаресті і католицька церква – Береція. Примітна тим, що перший дерев’яний храм на цьому місці виник на кілька десятків років раніше за саме місто.


Вовчиця-годувальниця Ромула і Рема символізує спадковість румунів від древніх римлян.


Є і своя Тріумфальна арка, як і в Кишиневі.


Якщо спитати у румунів, що цікавого, окрім центру, можна відвідати у їх столиці, найпевніше вони відправлять вас у парки, а ще конкретніше – у парк Херестреу.


Це величезна зелена зона на півночі міста, куди ми добирались на метро. Метро примітне тим, що поїзд складається не з вагонів, а є цілісною ковбаскою. А парк дійсно шикарний.




Він включає в себе каскад ставків, настільки заплутаний, що ми умудрились заблукати там на велосипедах. Прокат велосипедів, до речі, дуже дешевий (бл. 30 грн. за годину) і тому є звичним ділом, а не розкішшю.


Тим часом повернуло на вечір.


Назад до центру вертались пішки бульваром Авіаторів, який є зосередженням старовинних віл і просто красивих будинків. Хтозна скільки ще цікавого залишилось незвіданим у цьому чудному місті…






Tags: Бухарест, Виртуальное странствие, Румыния
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments