Юрко_Фальоса (falyosa) wrote,
Юрко_Фальоса
falyosa

Скансен: яскравий фінал маланкарського сезону

Оригинал взят у kamienczanka в Скансен: яскравий фінал маланкарського сезону

Маршинці

Як майже щороку. фінальний акорд мого маланкарського шаленства ставиться у скансені - Чернівецькому обласному музеї народної архітектури і побуту. Там завжди у неділю після маланок гуде свято "Від Різдва до Йордану".




Горбова!

І хоча фестиваль присвячений всім зимовим святам - різдву, водохрещу і що там ще церква має у арсеналі, для мене це ще одна маланка. Бо яскраво.
Під катом буде багато картинок, серед яких я заховаю трохи речень про важке. Бо про легке я і так щороку пишу, за тегом "маланка" можна то все відшукати.

Фест у скансені - привід побачити старих знайомих і порадіти, що вони все так само класні і круті.


(а з маланкою з Шебутинців ми вже знайомі сім років, подумати лишень!)


Там вже не лише молодший брат чортика Жені Сашко давно маланкує, там вже й жид новий - син оцієї красуні в шикарному пальті. Цілі династії ходять 13 січня по Шебутинцях!



Фестиваль також - нагода наробити багато зимових кадрів і про архітектуру, і про людей, і про звичаї.


І познайомитися з новими колективами -


як от з цими чудовими кониками з Куликівки Герцаївського району.


Вони вперше цьогоріч відправилися у гастрольний тур (Чагор, чернівецький Маланка-фест, а тепер от і скансен у Чернівцях) - і вони чудові.


Найавтентичніші костюми з усіх коників, яких я бачила - а я трохи коней-кайюців вже бачила. Може, вони й не були століття тому власне такого от вигляду - але зараз виглядають архаїчно, автентично і шикарно. Завдяки відсутності дощика і пластикових квітів, завдяки буковинським килимам і гарній гриві (цікаво, з чого вона?).


І танці в них теж цікаві, не такі, як у інших. Менш дикі (але самі коні час від часу як заіржуть, як взбрикнуть - виглядає класно!). І музика трохи інша, спокійніша.
По селу вони ходять - як і скрізь на Герцаївщині - в ніч з 31 грудня на 1 січня. Раніше було лише чотири коня, тепер от дошили костюми, зварили залізні рами ще для шести вершників. В Куликівці вже ціла кавалерія. Хочу побачити їх на рідних вулицях. Напевно, це круто.


Я на фестивалі щороку підходила до ведучих - перефотографувати список учасників. Цьогоріч не підійшла - тому маси колективів не знаю, написати про них можу лише щось типу: "А от ще гарні тьоті і дяді!" Ну гарні ж. :о)


От ці чудові хлопченята, пам'ятаю, з Лівинців Кельменецького району.


Ці ведмеді з краснянською піснею про урсу - з сусідньої з Красноїльськом Ропчі, теж Сторожинеччина.


Виглядають як дуже дальній і бідний родич красноїльської маланки. Але все одно варті поваги - і ведмеді в них дикі, і пісні ритмічні. Справжня маланка.



О, знову "турки" з Маршинців. В Котелевому і Маршинцях маланкарів у цих розцяцькованих уніформах називають саме турками. Кілька років тому я писала, що сценка проводів юнака у військо і оплакування його матір'ю - це відголосок численних переказів про Штефана чел Маре. Задалеко копала, все ближче хронологічно: матір проводжає сина в яничари. Бо турки на Буковині були кілька століть, аж до другої половини XVIII ст.  Чому саме турки тепер ходять сільськими вулицями і віншують господарів? А не знаю.


Це наймолодші з усіх турків, котрі були цього року. Найменшому сім, на вулиці теж сім, але із знаком мінус - тому турок ховається за картатим шаликом, бо ж змерз.


Нічого, вони потім ще постануть у всій своїй красі і сотнях рядків намист.


Дорікання рідних "Що, знову молдавани скачуть?" мене колись бісили, зараз пропускаю повз вуха.


Так, більшість яскравих фоточок в моїх маланкових звітах наповнені людьми, котрі розмовляють румунською.


Більшість - але не всі. Ця чудова панночка- Маланочка з Горішніх Шерівців теж візуально давно знайома - їздила на платформах на всіх маланка-фестах. От вам україномовна буковинська маланка.


В скансені вони теж були з конями, живими - добиратися коники своїм ходом сюди десь з годину.


А це їх лихий козак.


Коротше, я там про що вела? Є україномовні маланки, багато україномовних колядників, щедрувальників. Але того драйву, що в Красній, немає. А знаєте, чому?


А тому що ви, швидше за все, не скажете, ані хто ці люди в центрі фото, ані що це за інструмент такий.


А це народні артисти України - дует "Писанка", Оксана Савчук та Іван Кавацюк. А інструмент - цимбали. Наш, український.


Сьогодні їхала в маршрутці, водій слухав пісні якогось чеченського аулу. Короткий зміст завивань був такий: "Внученька моя, как же я ждал тебя, внученька моя, лю-би-ма-яаааааааааааа! Я тебя совсем не ждал, внученька моя!" Це все в ритмі туберкульозної якоїсь лезгінки. І от така абсолютно дика, чужа гидота - вона нічого, слухається. Багатьма. А шо, хороша музика, нехай і заунивна трохи.


Бо слухати своє, ще й народне - западло. Є ж хороші протяжні російські за мелосом штукенції. Чи кавказькі.
Що, нещире воно все у наших, так? Наче несправжнє якесь? Пластикове?
Повірте, в переважній своїй масі фольклорна музика у румунів, турків, греків чи поляків теж не парагон щирості.
Але коли влітку в Красноїльську знімали кліп якоїсь фольклорної співачки, все селище вийшло з нею на полонину у народних строях. Бо це - своє, рідне, те, що варто шанувати, те, без чого народу не буде.


От того в румунських селах по прикордонню і такі гарні, яскраві звичаї - бо вони своє як шанували, так і шанують. Так, там теж повно недоумків з блатняком - але критична маса тих, хто є аудиторією фольклорних груп, значно більша за  українську. В Сучаві йдеш повз шиномонтаж - звідти гримить фолк. Не фолк-рок, а просто фолк. Не стилізації a la "Подільське весілля", а просто фолк. В рейсових автобусах Туреччини, Хорватії, Греції, Чорногорії я теж пам'ятаю виключно фольклорну музику. Там скрізь є цілі радіостанції з фолком.


Наші ж всі плакатимуть від розчулення на халявному концерті ансамблю ім. Верьовки, але квитки куплять на черговой лєпсоповал.


Оскотинювання людей за радянський час зайшло так далеко, що зараз дуже важко відвойовувати свій же власний культурний простір.


Румуномовним же маланкарям з Горбової нічого відвойовувати не треба, вони й не втрачали.


Є купа розумних начебто, освічених і незашорених людей, котрих аж трусить від маланки.


Шебутинці

І від маланки як дикого, сільського, негламурного, невишуканого свята (дикі люди, чоловіки нафарбовані якісь, скачуть, в масках, ну дикі) -


і від маланка-фесту як апогею цього незрозумілого, непотрібного дійства (навіщо це в місті? В нас таке гарне місто, такий ошатний центр, а маланка - сільський ритуал, там хай собі і буде).


Це якраз і є симптом хвороби, коли російським зекам в Чернівцях виступати можна, а буковинським маланкарям у столиці рідної області нібито зась. Це і є русский мир на марші.


І моя щорічна маланкарська істерія - це спроба насититися чимось, що є значно більшим за стрічки, намиста, квіти і розфарбовані чоловічі щоки.


Це щось гупало у скронях наших предків за сотні років до нас. Це передчуття весни.


Це усвідомлення плинності часу - і його циклічності.


Зараз активно піднімають (і правильно роблять) тему переходу православних та греко-католиків на григоріанський календар.


Костичани

Начебто вже цього року державним вихідним буде 25 грудня. Свята будуть одночасно з Європою.


І мене страшно цікавить, наскільки інертною до змін буде маланка.


Горбова

Бо зараз у мене є шанс побачити ритуали 1, 2, 7, 13, 14, 15 січня - плюс ще ж є фестивалі, які не призначають на дні свят. Виходить солідно так, можна накататися і натішитися.


Якщо маланка залишиться лише у новорічну ніч, вже так як зараз не покатаєшся. Ох, найближчими роками Красна, думаю, ще точно влаштовуватиме свій філіал щастя 13-14 січня. а далі?


Якщо потрібен солідний аргумент, чому маланка має бути саме в середині січня, у мене він є.


Так, найкоротші дні - саме наприкінці грудня, далі сонце повертає на весну.


Але звірина цього не знає.


Ми от вже понад тиждень виспатися не можемо, бо до кітки приходять співати серенади кавалери з усієї околиці (хоча вона і вдома парубка має). І собаки гуляють свої весілля і в нас, і в Чернівцях, і в Снятині. В котів і псів якраз зараз теж свої маланки. Щось вони знають :о)


Костичанські коники - костюмам вже років по 30, уявляєте?


А це їхній музичний супровід.


Маланка з Вижниччини. Не Вашківцями ж одними.


З ялинкою.


"Писанка" вітає Куликівку.


Народ зі скансену, чуєте? Наступного року треба десь знайти спонсора на тонну піску. Центнера може не вистачити. Подивіться, як Оксана Савчук під ноги дивиться (ну вбратися на кучугури в шпильки - точно була не найкраща ідея).


Бо цьогорічні маланки для мене - сезон потрясінь.


Я потрясла коліна (праве кілька разів), гомілку, руки і плечі. Бо практично на всіх маланках я гепалася і бухалася.


Тільки в Красній я вже падала - але втрималася.


Бо Природа знущається з нас цього року як може: ті з свят, котрі пропустила через грип (1, 2 і 8 січня) - були сонячні. Всі інші дати - снігопади, дощі, ожеледиця та інші негаразди. Я страшно боюся падати, і не гепалася на льоду вже кілька років, а цього року йду на рекорд - і в Чернівцях кілька разів, і в Боянах. і в Кам'янці, і в Белелуї...


Ще ніколи так довго зі звітом не возилася - Гриць підріс і вимагає значно більше часу.


Перед маланкарями соромно аж.


Особливо перед Шебутинцями - там завжди мої пости в жж читають, за що їм велике спасибі.


Тим більш, в 2016 році вперше на сторінках мого жж - мер Шебутинців власною персоною :о) Вгадайте, хто тут мер? :о)


Ще скину кілька картинок коней з Костичан.


Можливо, Сергію Барбуці буде цікаво - хоча у нього і власні фоти круті вийшли.






І ще раз подяка скансену за щорічну дозу яскравості.


Все, маланки. Прощайте майже на рік.



Днями викладу другу порцію фоток з Красноїльська - і попереду довга перерва.


Хіба якимось дивом занесе мене в останні три січневі дні у Болгарію, де проходитимуть паради кукерів - родичів маланок :о)



Tags: Буковина, маланка, музей открытого неба, скансен, фестиваль
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments